Публікації, виступи
Выступление Романюка А.И. Конгресс, Женева
      

Выступление Романюка А. И.

на Конгрессе PSI

Женева 30.10-3.11 2017

«Достойный труд = Достойная заработная плата»

Основанное 10 лет назад по инициативе Международной конфедерации профсоюзов и поддержанное МОТ движение за Достойный труд нашло распространение в планетарном масштабе.

И, собственно, стало новой идеологией в сфере труда.

Так, к 10-летию Международного дня действий за достойный труд Международная конфедерация профсоюзов призвала покончить с корпоративной жадностью.

Европейская конфедерация профсоюзов проводит кампанию под девизом: «Европа требует повышения зарплат» и выдвинула перед органами ЕС требование принятия так называемой опоры социальных прав.

Что же заставило профсоюзы резко активизировать борьбу за повышение заработной платы?

Анализ статистических данных свидетельствует о глобальном наступлении на право работающего человека на достойную жизнь. После мирового экономического кризиса 2008-2009 годов, начался «откат» от завоеванных позиций.

Мы видим очень угрожающие тенденции:

  • непрерывное сокращение доли заработной платы в ВВП;
  • отставание темпов роста заработной платы от производительности труда, за последнее десятилетие средняя зарплата в развитых странах выросла на 5,2%, а производительность труда - на 10,3%.
  • углубление неравенства как на глобальном уровне, так и в корпорациях.

Во всех странах Большой двадцатки при распределении доходов увеличилась доля доходов, которая используется «верхушкой общества». Такое неравенство препятствует экономическому восстановлению, созданию динамичных рынков труда.

Очевидно, что общественное недоверие к способности политиков обеспечить справедливое распределение выгод от глобализации и инноваций достигло нового пика.

В Украине, при поддержке МОТ, реализуется уже третья Программа достойного труда на 2016-2019 годы. Однако результаты пока неудовлетворительные.

Украина, где минимальная зарплата еще недавно составляла лишь половину прожиточного минимума, минимальная ставка квалифицированного труда пока остается на этом уровне. Более того, такое соотношение прогнозируется «законсервировать и на 2018 - 2020 годы.

Последствия таких процессов (независимо от страны) почти всюду одинаковые – бедность!

По оценке ООН, 58% населения Украины являются бедными, среди работающих - каждый пятый. В странах ЕС - почти 30%.

Безусловно, во всех странах разные критерии оценки бедности, различные потребительские корзины и ценовые параметры. В Украине, к примеру, не входят в состав прожиточного минимума расходы на образование, медицинские услуги, жилье и так называемое семейное содержание.

Конечно, у нас в 3-6 раз меньше вырабатывается ВВП на душу населения. Но тогда почему заработная плата в эквиваленте к Евро или доллару меньше в 10 и более раз?

Почему в структуре ВВП и в операционных расходах на производстве она в 1,5 - 2 раза меньше чем в странах ЕС?

Кто доказал, что труд ТОП-менеджера на государственном предприятии должен оплачиваться в сотни раз больше, чем труд талантливого инженера, высококвалифицированного рабочего? А у нас это уже имеет место!

Почему одинаковая шкала налогообложения в 18% для низкооплачиваемых работников и топ-менеджеров?

Почему необлагаемый минимум трудовых доходов уже много лет стоит на отметке 50% минимальной зарплаты, а индексация зарплаты в качестве защиты от инфляции практически утратила свое первоначальное назначение?

И перечень подобных вопросов можно продолжать.

В мире, где 1% людей владеет намного большим богатством, чем всё остальное население земного шара, согласно глобальному опросу, проведённому МКП в текущем году, 80% опрошенных считают, что минимальная зарплата в их странах слишком низка, а 71% убеждён, что правительства должны серьёзно задуматься над проблемой её повышения. Библейское «довольствуйтесь своим жалованием» (Евангелие от Луки, 3:14) не срабатывает.

В связи с этим очевидно, что Кампанию ЕКП по повышению зарплаты, стартовавшую в начале этого года, необходимо продлить. И повышать зарплаты надо прежде всего «через законодательство, коллективные договоры, прогрессивное налогообложение».

Европейская кампания должна перерасти во Всемирную кампанию профсоюзов по борьбе за повышение заработной платы, поскольку существует глобальное неравенство в благосостоянии между самыми богатыми и самыми бедными странами мира, а не только между жителями конкретной страны.

Необходимо принятие Конвенций МОТ (в крайнем случае рекомендаций) о том, что:

- не менее 60 процентов ВВП должно идти на заработную плату;

- средняя зарплата на государственной службе, в коммунальной сфере, медицине не может быть ниже, чем в промышленности.

Необходимо принятие Рекомендации МОТ по установлению коэффициента соотношения средней заработной платы руководителя и средней зарплаты работников бюджетной организации, чтобы ограничить заоблачные зарплаты первых.

Все это стало бы важным вкладом в празднование 100-летия МОТ и помогло бы защитить работников, в том числе и работников общественного сектора, уровень благосостояния которых при процессах глобализации не повысился на фоне существенного роста корпоративной прибыли.

 

Спасибо за внимание.

 
Доповідь Голови ЦК Профспілки О. Романюка (пленум, 2017)
    

Доповідь на пленумі 2017 року

 

                   Шановні члени ЦК Профспілки та гості!

       Проміжок часу, який відділяє нас від попереднього пленуму був для наших спілчан, як і для більшості українців дуже складним та важким.

       На жаль, не дивлячись на бравурні доповіді Уряду, життя людей праці з кожним роком лише погіршується.

       І, якщо два роки тому ми приглядалися та ще сподівалися, що з приходом нової влади, яка сформувалася на хвилі революційних подій ситуація зміниться на краще. То наразі ілюзії розвіялися. Україна потерпає від псевдо реформ, корупції та відсутності стратегічного бачення розвитку своєї економіки. І про це вже відкрито говорять лідери багатьох країн світу.

       Минулого року найбільшим потрясінням для українців стало значне підвищення ціни на природний газ.

      Варто зазначити, що сильне обурення у простих громадян викликав не тільки факт підвищення, а й відсутність економічних розрахунків, які б підтвердили встановлену ціну та те, що процес ціноутворення здійснювався не прозоро та таємно.

   Звісно, що не мотивоване підвищення ціни на газ, не залишилося без уваги прогресивної громадськості. Першим, у квітні 2016 року з позовом до КМУ, звернулося Всеукраїнське громадське об’єднання «Батьківщина». Воно вимагало скасувати урядову постанову №315, якою з 1 травня 2016 року була встановлена ціна на газ у тричі більша від попередньої. На жаль вирішення справи по суті зволікається до цього часу. І це є ще одним підтвердженням за ангажованості та корумпованості національних судів.

       Проти цього антисоціального рішення Уряду виступила і профспілкова громада. 6 липня минулого року у Києві під прапорами та гаслами Федерації профспілок України та її членських організацій зібралося майже 50 тисяч спілчан, серед яких були і більшість з вас, шановні колеги.

       У свої вимогах до органів влади профспілки зазначили, що дешеві український газ та електроенергія Уряд поспішно перевів на ціни, що перевищують світові. А програма субсидій є не тільки абсурдною, а й аморальною, оскільки вона принижує гідність працюючої людину і дає змогу скористатися нею не лише нужденним, а й нечесним громадянам.

         За результатами переговорів делегатів акції протесту та Прем’єра були дані розпорядження щодо опрацювання профспілкових вимог та створення робочої групи з цінової політики. Хоча згодом нам стало зрозуміло, що основна вимога учасників акції щодо зниження ціни на енергоносії не буде виконана ніколи.

         Щоб відволікти увагу громадськості від цього надважливого питання, урядова сторона розширила категорії громадян, які можуть скористатися субсидіями, пообіцяла підвищення заробітної плати. Але як виконуються ці обіцянки ми вже бачимо.

                                      Шановні колеги!

       Звісно, що за такої складної політичної та економічної ситуації не могло нормально функціонувати і наше – житлово-комунальна господарство. Хоча з основними своїми завданнями в опалювальний сезон підприємства галузі справилися.

   Проте це заслуга, насамперед, керівників та працівників трудових колективів, а не влади. І це варто особливо підкреслити. Бо споживачі комунальних послуг не дуже проінформовані про те, що після підвищення ціни на енергоносії найбільше постраждали саме підприємства тепло, водопостачання та водовідведення. Оскільки, левова частка коштів, які заробляли наші комунальники, згідно рішення Уряду, йшли   транзитом газовикам та енергетикам. Різниця в тарифах також своєчасно не погашалася, а борги споживачів перед нашими підприємствами лише зросли. І наразі досягли рекордної суми – майже 29 млрд.грн.

     Президія ЦК Профспілки разом з Асоціацією «Укртеплокомуненерго» майже два роки добивалися від органів влади розблокування роботи підприємств, яке тривало довгий час через недосконалість чинного законодавства та лобіювання певними особами інтересів однієї галузі на шкоду іншій.

       Значні проблеми були і є сьогодні у підприємств водопровідно-каналізаційного господарства, міського електротранспорту у зв’язку з різким підвищенням ціни на електроенергію.

       До цього часу Парламент не спромігся прийняти Закон про житлово-комунальні послуги, який конче потрібний галузевим підприємствам.

     Тому й не дивно, що й результат такого відношення до цієї життєво важливої галузі – є негативний. Її фінансово-економічний стан за підсумками роки визнано критичним. Кількість збиткових підприємств значно зросла, а сума їх збитків перевищила 6 млрд грн..        

     Постійне не до фінансування галузевих підприємств є однією з причин виникнення надзвичайних ситуацій та аварій технологічного та екологічного характеру, які раніше сталися в Харкові, Лисичанську та інших містах. А наразі ми є свідками масштабного лиха на Львівському сміттєзвалищі, яке зачепило практично усі регіони України.

       Наразі подальший розвиток житлово-комунального господарства органи влади вбачають в основному за рахунок коштів органів місцевого самоврядування, яким в процесі децентралізації влади передаються додаткові бюджетні кошти.

     Щось на розвиток інфраструктури населених пунктів територіальні громади отримають й з державної казни та від міжнародних фінансових інституцій.

   Проте цього явно недостатньо і Президія ЦК Профспілки не може залишати дане питання без уваги.

        Ми вирішили в черговий раз та до чергового Уряду звернутися з пропозицією щодо визначення житлово-комунального господарства - пріоритетом державної політики та прийняти відповідну Програму.

     У проекті Звернення, яке є у вас на руках, ми з акцентували увагу урядовців на тому,що прискорений розвиток житлово-комунального господарства, як і газовидобування та модернізація автошляхів, які минулого року вже визнані пріоритетом державної політики, можуть згенерувати розвиток усієї економіки України.

     Сконцентрувавши фінансові ресурси та здійснивши масштабне замовлення на виробництво тисячі кілометрів труб, обладнання, приладів та матеріалів необхідних для модернізації інженерних комунікацій і ремонт житла, активніше запрацюють промислові та будівельні підприємства. Буде створено мільйони нових робочих місць. За рахунок податків збільшаться надходження до бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів, що дозволить підвищити рівень заробітних плат у сфері обслуговування, державного управління та збільшити виплати малозабезпеченим категоріям населення.

       Звісно, що сьогодні нашим підприємствам необхідно максимально використати усі можливості, які відкриваються з децентралізацією влади. Цей курс у 2017 році буде продовжено та значно підсилено.

         Фінансова децентралізація, здійснена минулого року забезпечила унормування питання передачі органам місцевого самоврядування додаткових бюджетних повноважень та закріпила досить стабільні джерела доходів для їх реалізації. Об’єднані територіальні громади отримали у свій бюджет 60 відсотків доходів з фізичних осіб.

       У цій ситуації дуже важливо вчасно зорієнтуватися та знайти своє чільне місце і керівникам підприємств і профспілковим органам.

       Ми повинні цікавитися, які наміри має утворена громада відносно благоустрою населених пунктів, інфраструктури, створення комунальних служб та сфери побутового обслуговування.

         А відтак, вибудовувати плани щодо утворення на таких підприємствах первинних профорганізацій, налагодження соціального діалогу з владою, роботодавцями, який був, є і буде головним нашим інструментом щодо захисту прав спілчан.

                             Шановні учасники пленуму!

      Продовжуючи тему соціального діалогу хочу зазначити, що останнім часом, в умовах приватизації, глобалізації та наступу капіталу, роль профспілок у взаємовідносинах з власниками підприємств істотно змінилася не тільки на національному, а й європейському рівні. Про що свідчить остання Резолюція Парламентської Асамблеї.

       Члени цього поважного Форуму стурбовані деякими тенденціями, що негативно впливають на соціальний діалог. Вони побоюються, що зниження значення і зміна ролі профспілок може ще більше посилити соціально-економічну нерівність і закликали уряди сприяти цивілізованому відповідальному діалогу з профспілками.

     В Україні останніми роками вектор соціального діалогу Уряд змістив у бік Міжнародного валютного фонду. Саме з цією інституцією, а не профспілками, наразі погоджується практично усе, що стосується економічної та соціальної політики нашої країни.

     Правда, після Прем’єрства Яценюка, соціальний діалог на національному рівні почав поступово відновлюватися.

      Ми можемо і маємо право критикувати сам процес переговорів, зміст укладеної минулого року нової Генеральної угоди, проте сам факт цих подій є підтвердженням певних змін у політиці Уряду.

     Уклавши Генеральну угоду, профспілкам вдалося зберегти важливу інституцію щодо регулювання соціально-трудових відносин, яка існує далеко не в усіх розвинутих країнах.  

     Виконана програма максимум в рамках соціального діалогу і Центральним комітетом Профспілки.

         За звітний період нами були укладені галузеві угоди з Центральними правліннями УТОСУ та УТОГУ, По міському електротранспорту з Міністерством інфраструктури, і нарешті з Мінрегіонбудом та об’єднанням роботодавців житлово-комунальних підприємств. Нам, як ви знаєте, і міністерству це вартувало судового позову поданого паном Адамовим.    

      Проте ми це лихо переживемо і вистоємо. А наразі цей вкрай необхідний документ зареєстрований в Мінсоцполітики. І по ньому працюють тисячі колективів.

       Звісно, що галузеві угоди це дуже важлива складова соціального діалогу. Водночас, у цьому процесі не менша роль відводиться і виборним органам територіальних та первинних організацій Профспілки.

         Завдяки територіальним угодам обласні комітети Профспілки, як правило добиваються своєчасних розрахунків місцевих органів влади за виконані роботи та послуги нашими підприємствами, компенсації за пільговиків та субсидії, різницю в тарифах,    виділення коштів на підготовку до опалювального сезону, певної підтримки в організації оздоровлення та відпочинку працівників.      Послідовну роботу щодо розвитку діалогу з господарниками проводять Дніпропетровський, Запорізький, Вінницький Харківський, Львівський, Миколаївський, Одеський, Полтавський, Хмельницький, Чернівецький, Черкаський та інші обкоми.

     Конкретна практична допомога з питань колдоговірної роботи надається обласними та міськими комітетами профспілки профкомам первинних організацій. В усіх областях наразі налагоджено проведення навчальних семінарів профактиву. В окремих випадках фахівці обкомів допомагають профкомам в організації та проведені на підприємствах конференцій, загальних зборів трудових колективів, здійснюють експертизу проектів колдоговорів.

     Завдячуючи цій допомозі та активності профкомів у багатьох колективних договорах поточного року більш чітко виписані зобов’язання роботодавців щодо збереження робочих місць, забезпечення зайнятості працівників, застосування неповного робочого часу тощо.

       Станом на 20 березня п.р. на галузевих підприємствах укладено 1880 колективних договорів, якими охоплено понад 270 тисяч працівників, або 97 відсотків облікової чисельності. Це непоганий показник.

       Разом з тим, незадовільний фінансовий стан підприємств негативно позначився і на рівні соціального захисту спілчан.

     Минулого року при укладені колдоговорів на багатьох підприємствах було відмінено низку пільг та гарантій, проводилося значне скорочення працівників, застосовувався не повний робочий день або тиждень.

    Не всюди профкомам вдалося через колективні договори затвердити розмір тарифної ставки працівника 1-го розряду згідно вимог галузевих угод на рівні 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.

   Наразі питання заробітної плати загострилося ще більше. За останні три роки платоспроможність наших спілчан, як і більшості працюючих українців стала найнижчою в Європі і вони вже не здатні за її рахунок - забезпечити відтворення свого трудового потенціалу.

     Тому найголовнішим завданням усіх профспілок наразі є реформування оплати праці. З тим, щоб зарплата стала мірилом рівня життя а не жебрацькою подачкою.

     Перший крок підняття мінімальної заробітної плати до 3200 грн. начебто зроблено. І за інформацією Уряду масштаб бідності в Україні дещо знизився.

     Та крім цієї офіційної є й інша статистика. І вона вражає.

        За даними ООН в 2008 році за межею бідності знаходилося 35 відсотків українців, у 2012 – їх було понад 72 відсотки, а нині вже понад 90 відсотків. Тобто наша держава поступово перетворюється   на територію злиднів.

       У зоні соціальної несправедливості є ще одна позиція, що вже не один рік турбує профспілкову сторону. Йдеться про заборгованість із заробітної плати.

      В нашій галузі вона протягом року коливалася в межах 20 – 40 млн.грн. Ми разом з іншими членськими організаціями ФПУ напрацювали низку пропозицій щодо подолання цього ганебного явища та направили їх Уряду і Парламенту.

     Основна їх суть в тому, що працівник за кожен день затримки своєї платні має отримувати додаткову компенсацію на рівні не менше, ніж отримують банки за невчасно повернуті кредити.

Ми настоюємо також на створені державного гарантійного фонду, який би повертав працівникам зароблене у разі тривалої затримки виплати заробітної плати або банкрутства підприємства.

     По великому рахунку наші працівники та профспілкові органи хочуть не так уже й багато. Тільки те, на що мають право згідно Конституції: право на робоче місце, на гідну зарплату, можливість навчатися, лікувати та інколи відпочивати, мати пристойне житло. Ми хочемо щоб решта законів та дії влади не суперечили, а лише утверджували ці права.

     Що було зроблено нами щоб хоч трохи мінімізувати негативні наслідки тих законодавчих «шедеврів» які ухвалили минулого року Уряд та народні обранці? Особливо горезвісний закон №5130, який підірвав основи системи оплати праці, що існувала в країні не більше 20 років.

     Ми напрацювали та включили до галузевих угод нові, більш високі, коефіцієнти з прив’язкою їх до прожиткового мінімуму, змінили тарифну сітку по кожній підгалузі і таким чином не допустили повної зрівнялівки в оплаті праці працівників різної кваліфікації.    

     ЦК Профспілки оперативно проінформував про прийняття галузевої угоди обласні державні адміністрації та місцеві органи влади з тим, щоб сформовані на підставі її положень фонди оплати праці підприємств були враховані при перегляді житлово-комунальних тарифів.

      На місцях виборні органи Профспілки мають взяти під контроль ці питання, добитися укладення колективних договорів на всіх без винятку підприємствах, де є профспілкова організація. Не допустити переведення працівників на скорочений робочий день чи тиждень.

     Незмінним та важливим завданням залишається наразі і профспілковий контроль за своєчасною та повною виплатою заробітної плати. Тут будь-які компроміси з власниками підприємств просто недопустимі.

      Кожен виборний профорган має застосовувати до роботодавця усі передбачені законодавством заходи впливу у разі ігнорування їх вимог.

     Фахівці обкомів повинні надавати первинкам допомогу в оформлені судових позовів до роботодавців у разі грубого порушення трудового законодавства і супроводжувати їх до остаточного вирішення. Так, як це заведено в Запорізькому, Харківському, Полтавському, Вінницькому, Дніпропетровському, Черкаському та інших обкомах.

    Дуже важливо забезпечити системне навчання та підвищення кваліфікації профактиву з правових та процесуальних питань. Наразі якість навчання має бути на порядок вища і повинно здійснюватися на постійній основі. Оскільки змінився не тільки рівень підготовки роботодавців, а й законодавча база.

       На жаль більшість змін, які сьогодні протягуються народними обранцями в законах розширюють повноваження та права роботодавців, а не найманих працівників.

     Даний висновок повною мірою відноситься і до такого важливого напрямку сфери трудових відносин, яким є охорона праці на виробництві.

   Останніми роками центральні органи влади практично самоусунулися від цих питань, нащо вже неодноразово звертали увагу Уряду і галузева профспілка і ФПУ.  

       І це є однією з причин росту виробничого травматизму на підприємствах житлово-комунального господарства, який у 2016 році в порівнянні з минулим роком зріс на 20 відсотків. А з літальними наслідками - у два рази.

       Не зменшується кількість випадків побутового травматизму, які пов’язані з експлуатацією виробничих об’єктів житлово-комунального господарства. Це насамперед водовідведення, утилізація відходів життєдіяльності.

 Минулого року сталася ще одна подія, яка викликала глибоке обурення у профспілковому середовищі та призвела до значного соціального загострення в трудових колективах. Не обминула вона і наші галузі.

       Йдеться про постанову КМУ № 461 від 24 червня 2016 року про затвердження Списків виробництв, робіт, професій зайнятість в яких дає право на достроковий вихід на пенсію.

   Дану постанову було прийнято в односторонньому порядку, без врахування позиції профспілок, роботодавців та громадської думки.

     В новій редакції цих Списків безпідставно виключено понад 1300 професій і посад, в результаті – близько 70 тисяч працівників різних галузей втратили право на пільгову пенсію. Багато з них до пенсії вочевидь просто не доживе.

     Профспілки намагалися не допустити набуття чинності цієї урядової постанови. Її скасування було однією з головних вимог Всеукраїнського липневого маршу протесту профспілок. Після переговорів делегації мітингувальників, Прем’єр Міністр України дав доручення – доопрацювати зазначений документ. Однак не дочекавшись висновків та пропозицій – ця горезвісна постанова набула чинності через чотири тижні після переговорів.

       Наразі за наполяганням профспілок при КМУ утворена Міжвідомча комісія, яка ретельно аналізує, які втрати несуть працівники галузей, після чого профспілкова сторона з роботодавцями буде аргументовано та наполегливо відстоювати права пільговиків в усіх інстанціях.

     На відміну від державних органів ми не збираємось усуватися і від інших функцій та обов’язків щодо контролю за безпекою праці на виробництві. Все що визначено законодавством, нашими статутними та програмними документами стосовно громадського контролю за охороною праці профспілкові органи виконували і будь виконувати.

     Минулого року силами техінспекторів Профспілки та профактиву здійснено понад 380 перевірок стану умов і охорони праці, розслідовано більше 30 нещасних випадків та розглянуто біля 400 звернень працівників. Роботодавцям та органам управління і нагляду, прокуратурі, судам направлено більше 40 висновків та подань щодо порушення законодавства з охорони праці.

                    Шановні учасники пленуму.

     Непрості виклики, які ставить перед Профспілкою життя, вимагають від кожного профактивіста максимальної концентрації зусиль і на інших напрямках нашої роботи.

     Для посилення мотивації профчленства вагоме значення мають питання профілактики травматизму, профзахворювань, організації відпочинку та оздоровлення.

     Ці напрямки в галузевій Профспілці були і залишаються пріоритетними і підтвердженням цьому є те, що наші профоргани вже не один рік опікуються близько 100 відомчими базами відпочинку, 12 санаторіями-профілакторіями та 14 дитячими оздоровчими закладами.

   Щороку в них оздоровлюються та відпочивають майже 30 тисяч працівників підприємств та понад 15 тисяч дітей.

     Попри усі складнощі зуміли зберегти та забезпечують функціонування відомчих і профспілкових оздоровчих об’єктів – Дніпрпетровський, Одеський, Запорізький, Закарпатський, Одеський, Полтавський, Харківський, Чернівецький обласні комітети та Київська міська профспілка.

       А ті територіальні організації, які не мають своїх соціальних об’єктів знаходять можливості для відпочинку та оздоровлення спілчан та членів їх сімей згідно договорів з іншими суб’єктами господарювання санаторно-курортної сфери.

       Наша галузева Профспілка вже 15 років поспіль визнається переможцем Всеукраїнського огляду роботи профспілок на кращу організацію оздоровлення та відпочинку дітей, який проводить ФПУ. А наші обкоми та первинки «захопили» призові місця практично в усіх номінаціях цього Огляду.

       Звісно, що наші успіхи могли бути б більш вагомими, якби до цієї важливої справи більше залучалася держава.

 

     На жаль, декларуючи турботу про здоров’я громадян та підростаюче покоління на практиці державні органи мало чим підкріплюють свої наміри.

     Досить непросто доводиться обкомам та профкомам добиватися зменшення податкового навантаження на оздоровчі заклади, плати на землю, що призводить до зростання вартості путівок.

     Надто складною залишається наразі і ситуація з оздоровницями та туристичними закладами, створених ФПУ. Процес безпідставної експропріації профспілкого майна у 2016 році навіть посилився.

     Використавши усі наявні можливості щодо захисту майнових прав в нашій державі і не отримавши позитивного результату в судових інстанціях ФПу звернулася до Європейсого суду з прав людини. І ми впевнені, що цей поважний орган буде на нашій профспілковій стороні, оскільки правда за нами.

     Наша галузева профспілка виступила з ініціативою щодо розробки та затвердження Загальнодержавної стратегії розвитку санаторно-курортної системи на базі Укрпрофоздоровниці, яка має повний цикл обстеження, оздоровлення, лікування та реабілітації пацієнтів.

   Ця та інші пропозиції були нещодавно озвучені керівництвом ФПУ на зустрічах з Президентом та Прем’єром знайшли підтримку і є надія на позитивні зміни. Наразі за дорученням Президента створено робоча група з урегулювання спірних питань на чолі з першим заступником Прем’єр- міністра Кубівом С.І., до складу якої включено і мене, як Голову Наглядової ради ПрАТ «Укрпрофоздоровниця».

       В перспективі цілком можливе повернення санаторно-курортного лікування працівників з частковою оплатою Фондом соціального страхування, а також надання фінансової підтримки відомчим санаторіям-профілакторіям та дитячим оздоровчим закладам.

     Наразі юристи ФПУ, працюють над механізмом захисту профспілкового майна на тимчасово окупованій території АР Крим, що є актуальним для нашої профспілки, як співвласника пансіонату в Севастополі. І я хочу їм подякувати за допомогу.

       Що стосується нас, наших організацій, то цілі і завдання щодо оздоровлення та відпочинку спілчан залишаються незмінними. Ми маємо зробити все, що в наших силах для здешевлення путівок, забезпечення якісного обслуговування та збереження існуючої мережі відомчих соціальних закладів.

                         Шановні учасники пленуму!

       Належний соціальний захист спілчан в сучасних непростих умовах можливий лише за відповідної активності самих спілчан та здатності профспілкових органів, яких вони обрали – протистояти нинішнім викликам та загрозам. Сьогодні наш лозунг «В єдності наша сила!» як ніколи актуальний. Останніми роками ми переконалися, що найпереконливішим аргументом для  влади, дійсно є лише сила. Нормально порозумітися з профспілками вона не бажає.

     Тому за таких умов особливої ваги набирає питання - підбору профспілкових кадрів не тільки високої кваліфікації, а й з вольовими якостями; послідовних та порядних людей, для яких суспільні інтереси вище своїх особистих. Такі люди були, є і будуть. Тільки їх потрібно вчасно розгледіти і залучити в ряди профактиву.

     Не знімається з порядку денного нашої роботи і питання підвищення рівня ділової кваліфікації. Той хто давно працює в Профспілці, добре знають, як непросто оволодіти працівнику нашим профспілковим ремеслом, що вимагає від профлідера не лише економічної і правової підготовки, а й певних знань з управління персоналом, психології, дипломатії тощо. Наш освітній процес повинен відбуватися на системній основі і постійно вдосконалюватися.

   Нещодавно на цю тему у мене відбулася розмова з представником Датських профспілок Едді Мтемом, який опікується спільним з Федерацією профспілок України проектом щодо мотивації профчленства. В перспективі ми можемо розпочати і свій окремий проект з датчанами чи шведами. Але лише за умови фінансової співучасті, як це було скажімо років 7 тому з фінською спорідненою профспілкою.

       Про фінансову дисципліну ми поговоримо при розгляді іншого питання нашого порядку денного. Проте наразі я скажу лише одне. Що проведення такого спільного проекту, саме с причини незадовільного фінансового стану, знаходиться під великим питанням.

                                     Шановні учасники пленуму!

     Не можу я сьогодні обійти також питання про взаємовідносини, точніше про відношення до профспілок представників органів влади та окремих роботодавців, які з’явилися на хвилі сучасних політичних подій. На жаль досить багато з нових керівників або нічого не чули, або не бажають чути і цивілізовано співпрацювати з профспілковими органами.

   Чимало й законодавчих актів, прийнятих останнім часом дозволяють органам влади втручатися у статутну діяльність Профспілки, впливати на її фінансовий стан, що послаблює її захисну функцію виборних органів.

     Неодинокі факти, коли роботодавці прямо чи опосередковано перешкоджають роботі профкомів, ухиляються від колективних переговорів, затримують перерахування профнесків та коштів на культурно-масову і оздоровчу роботу.

     Для нашої Профспілки актуальним та начальним є також питання спрощення процедури трудових спорів та проведення страйків. І ми просимо ФПУ допомогти нам у його вирішенні.

     Варто визнати також, що й наші виборні профоргани ще не повною мірою реалізують можливості щодо захисту прав та інтересів спілчан.. Найбільш характерними недоліками в їх роботі є, знову таки, недотримання статутних вимог та низький рівень організаційної роботи та інформаційного забезпечення, пасивність окремих профпрацівників та недостатня індивідуальна робота з спілчанами і тими працівниками, які ще не визначилися з профчленством. А це дуже важливе питання для збереження та розвитку нашої організації.

                                                    Шановні друзі!

       Закінчуючи доповідь, хочу наголосити, що Президія ЦК Профспілки, яка звітує сьогодні за рік своєї діяльності, робила усе можливе для захисту прав та покращення добробуту спілчан.

       Проте життя ставить перед нами кожен день нові та більш складні завдання та виклики.

       І ми маємо встигати за усім цим, перебудовувати свою роботу на сучасний лад; вдосконалюватися, навчатися, зміцнюватися організаційно і фінансово, об’єднувати зусилля усіх структурних ланок, усіх членів   Профспілки для вирішення нагальних галузевих, профспілкових, економічних та соціальних питань.

         Конкретні, більш розгорнуті завдання представлені Вам в проекті постанови пленуму і я сподіваюсь, що виступаючі їх доповнять і в кінцевому варіанті даний документ стане дорожньою картою та планом дій для Президії ЦК, територіальних та первинних організацій Профспілки.

          Усім вам, шановні друзі, бажаю миру, міцного здоров’я, витримки та успіхів у нашій непростій, але благородній та потрібній людям справі.

      Дякую за увагу.                    

 
Інтерв"ю голови ЦК Профспілки газеті "Профспілкові вісті"26.03.2011

         Інтерв’ю з головою профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України – Романюком О.І.

 

Кор.: Шановний Олексію Івановичу! Сьогодні наша газета розпочинає висвітлювати хід реалізації Цільової програми ФПУ «За якісне та доступне громадське обслуговування». Цікаво, що стало поштовхом для створення цієї Програми?

 

    Романюк: Ідея руху за якісне та доступне громадське обслуговування зародилася в Інтернаціоналі громадського обслуговування (ІГО), до якого наша Профспілка увійшла ще 1994 року. Сьогодні це глобальне об»єднання профспілок представляє інтереси понад 20 мільйонів працівників сфери громадського обслуговування 150 країн світу.

Заслуга ІГО в тому, що його керівництво зуміло переконати інші глобальні профспілки в необхідності об»єднання зусиль для захисту та просування якісного громадського обслуговування, яке є основою побудови сильних, справедливих та стабільних суспільств. І певною мірою додатковим аргументом для вступу до профспілок.

       У січні минулого року Рада глобальних профспілок ухвалила Женевську хартію якісного громадського обслуговування, яка фактично і стала основою Цільової програми ФПУ «За якісне та доступне громадське обслуговування».

Наша Профспілка Женевську хартію підтримана ще й тому, що її мета та основні завдання збігаються з рішеннями нашого з’їзду та  пропозиціями, які ЦК Профспілки вносив ще на початку фінансово-економічної кризи.

 

    Кор.: А що саме ви пропонували?

 

    Романюк: Ми пропонували тоді усім гілкам влади - надати державний пріоритет розвитку інфраструктури населених пунктів і громадського обслуговування; зосередити частину державних фінансових ресурсів, інвестицій приватного та банківського сектору, зовнішні запозичення на будівництво доріг, шляхопроводів, ремонт, оновлення та модернізацію житлових будинків, водопроводів та каналізації, котелень, теплотрас, сміттєпереробних заводів та міського транспорту. Розв’язуючи проблеми покращення обслуговування населення вагомі замовлення могли б отримати підприємства металургійного та машинобудівного комплексу, будівельної, хімічної та інших галузей.

       Реалізація цих пропозицій сприяла б збільшенню робочих місць, зростанню заробітної плати, наповненню державного бюджету та соціальних фондів, а запровадження сучасних технологій та технічних засобів в процесі модернізації основних фондів житлово-комунального господарства знизило б енергетичні втрати і негативний вплив на навколишнє середовище та екологію, упередило б техногенні катастрофи та аварії.

     На жаль тоді нас не почули. Нині ці пропозиції знайшли певне відображення в різних загальнодержавних програмах, але на жаль на практиці вони реалізуються незадовільно.

 

    Кор.: У чому особливість Женевської хартії якісного обслуговування?

 

    Романюк: Серед положень цього документу я б виділив насамперед соціальні. Підписанти Хартії закликали уряди всіх держав визнати право кожної людини на загальнодоступні послуги, які  охоплюють усіх громадян, незалежно від їх соціального статусу та доходів.

     Ставлячи перед собою завдання щодо просування ідеї підвищення якості громадського обслуговування глобальні профспілки домовилися про підтримку законодавчих органів, які будуть забезпечувати належне управління і прийняття справедливих законів та чесних правил, а також про допомогу виконавчій владі, яка буде сумлінно впроваджувати ці законодавчі акти та забезпечить працівникам сфери обслуговування належний рівень оплати праці та інші соціальні гарантії.

      До речі, я нещодавно вніс пропозиції ІГО відносно запровадження  моніторингу діяльності законодавчих та виконавчих органів влади щодо підтримки громадського обслуговування тих країн, де рівень послуг значно відстає від європейських. Звісно, що в поле зору такого спостереження потрапить і Україна.

 

      Кор.: А які ще конкретні кроки зроблені профспілкою для реалізації програми «За якісне та доступне громадське обслуговування»?

 

      Романюк: Хочу наголосити, що ми не повинні зводити кампанію за якісне та доступне громадське обслуговування лише до рівня оцінки якості роботи прибиральниці та слюсаря-сантехніка. Хоч і ці питання ми не замовчуємо. Для того щоб працівник сумлінно виконував роботу, та ще й досить важку та непрестижну, небезпечну йому треба відповідно і платити, а не тримати на мінімальній заробітній платі. Проте доходи підприємств житлово-комунального господарства напряму залежать від тарифної політики. А вона в Україні ґрунтується більше не на економічній основі, а на політичному популізмі. Все це призводить до відтоку кваліфікованих кадрів, а на їх місце приходять працівниками з недостатнім професійним рівнем і, скажу прямо, менш відповідальні.

       Для того щоб розв’язати цю та інші нагальні проблеми спершу ми повинні створити сприятливе підґрунтя для переходу до реальних кроків у напрямку забезпечення якісного обслуговування населення, залучити до вищеозначеної кампанії широке коло фахівців, патріотів галузей, привернути увагу усіх гілок влади і громадських інституцій.

     Те, що на VІ з’їзді ФПУ прийнято окрему резолюцію, а Радою ФПУ – Цільову програму «За якісне та доступне громадське обслуговування» є першою перемогою нашої Профспілки на цьому шляху.

     Нині найгострішою проблемою для житлово-комунального господарства є те, що у нашій державі це єдина галузь, яка залишається до цього часу на узбіччі ринкових перетворень.

     2004 року ми із соціальними партнерами добилися прийняття Загальнодержавної програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства, у якій виписані конкретні суми асигнувань на модернізацію основних фондів галузі, які не тільки застаріли, а вже є загрозою національній безпеці держави. Цих коштів, звісно, недостатньо для забезпечення сталої роботи інженерних комунікацій та належної якості житлово-комунальних послуг, проте і ці суми останніми рокам держава фінансує менше 10 відсотків. Понад 14 млрд. грн.. заборгували нашим підприємствам споживачі та держава за безкоштовне обслуговування мільйонів громадян. Фінансові негаразди є основною причиною соціального напруження та конфліктів у наших трудових колективах. Заборгованість із заробітної плати в даний час сягає майже 40 млн. грн.

     Пропозиції, звернення президії, пленуму ЦК Профспілки, телеграми від первинок десятками і сотнями направляються усім гілкам влади. Періодично, то в одному то в іншому регіонах виникають акції протесту, страйки.

     На сьогодні наші пропозиції щодо покращення ситуації в галузі, згідно із дорученням Прем’єр-міністра, знаходяться на розгляді в центральних органах влади.

     За поданням ЦК Профспілки питання критичного стану ЖКГ 16 березня розглядалися на Президії ФПУ. Ми вдячні своїм колегам за підтримку і сподіваємось, що питання, поставлені Президією перед усіма гілками влади, будуть належним чином розглянуті та вирішені.

      Повертаючись до кампанії якісного обслуговування, хочу зауважити, що ЦК Профспілки запропонував своїм соціальним партнерам, профільному Комітету Верховної Ради України, Асоціації міст приєднатися,  а Прем’єр- міністру – очолити його.

      Підвищення рівня якості житлово-комунальних послуг ми добиваємося певним чином через конкурс благоустрою населених пунктів, яким опікується сьогодні в основному Мінрегіон.

     Цього року на сайті нашої Профспілки періодично висвітлюється досвід роботи кращих  колективів і місцевих органів влади, які приділяють належну увагу розвитку житлово-комунального господарства та якості обслуговування населення. Є у нас і багато інших задумів, але про це іншим разом.


 
Інтерв"ю голови ЦК Профспілки газеті "Профспілкові вісті"

Сьогодні важко назвати якусь іншу галузь нашої економіки, яка б викликала стільки спорів, суджень, як житлово-комунальне господарство.

Яким же був минулий рік для галузі та Профспілки?

Романюк О.І.: Минулий рік був для більшості наших трудових колективів непростим та несприятливим як в фінансово-економічному так і в соціальному плані.

Залишається фактом: житлово-комунальна галузь поки що не має належної підтримки держави і залишається один на один зі своїми проблемами, як і інші галузі, об’єднанні нашою Профспілкою, а фінансові негаразди є основною причиною соціальної напруги та трудових конфліктів між найманими працівниками та керівниками (власниками) галузевих підприємств.

Варто нагадати, що початок минулого року вселяв у більшості з нас певний оптимізм і надію на краще. Оскільки житлово-комунальна сфера офіційно була визнана одним із пріоритетів Програми економічних реформ Президента України В.Ф. Януковича.

Проте у багатьох керівників підприємств і профактивістів відношення владних структур до цієї важливої стратегічної та життєзабезпечуючої галузі і реальні дії щодо її підтримки викликали велике розчарування.

А які найгостріші проблеми галузі турбують Профспілку?

Романюк О.І.: В першу чергу незадовільне виконання Загальнодержавної програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства та інших програм, особливо в частині виділення бюджетних фінансових ресурсів.

Як результат – високий рівень зношеності технологічного обладнання (в середньому 65-70%). Понад 37% мереж знаходяться у аварійному стані та потребують негайної заміни. Втрати питної води з цих причин перевищують 40%. Така зношеність мереж сприяє також вторинному забрудненню питної води.

Понад 750 каналізаційних очисних споруд потребують реконструкції, а 250 необхідно побудувати заново. Недостатньо очищені та взагалі не очищені каналізаційні стоки скидаються у водойми (за даними Мінприроди понад 1,7 млрд. куб. метрів за рік).

Більш як 20% котлів комунальних теплопостачальних підприємств експлуатуються понад 25 років, а 38 % -є застарілими і малоефективними. Майже 7,5 тис. кілометрів теплових мереж (або 32%) перебувають в аварійному стані, через що щорічні втрати теплової енергії перевищують 12%.

На сьогоднішній день не вирішено остаточно жодне з гострих питань міського електротранспорту: ні збереження встановленої зниженої ціни на електроенергію, ні повного відшкодування втрат підприємствам за пільговиків, ні оновлення рухомого складу.

Чергове рішення влади про заборону підвищення тарифів теж багато чого коштує колективам наших підприємств. У нашому спільному з об’єднанням роботодавців листі на ім’я Прем’єр-міністра України зазначено, що ми повністю підтримуємо вимоги Уряду щодо прозорості в системі тарифоутворення, але вважаємо за необхідне рахуватися і з нашими трудовими колективами та встановлювати лише економічно обґрунтовані тарифи з дотриманням усіх гарантій з оплати праці. Бо якщо ми будемо керуватися лише політичними інтересами, то реформи і в подальшому залишаться тільки на папері, а інженерні мережі комунальних підприємств і далі будуть руйнуватися.

Адже сьогодні капітальні вкладення в інфраструктуру міст складає близько 2,5 млрд. грн. на рік за наявності основних фондів у 500 млрд. грн., а це означає, що обновити їх можна лише через 200 років!

Ті, хто зволікає з встановленням обґрунтованих тарифів, наражають мешканців міст на небезпеку залишитися без води, каналізації і тепла, без послуг міського електротранспорту, а житлові будинки - без ліфтів та будь-яких ремонтів.

Не менш важливою, а можливо й найважливішою на сьогодні є проблема кадрового забезпечення. Мушу з тривогою сказати, що при нинішньому ставленні до галузі, навіть при загальному високому рівні безробіття в цілому по країні, на багатьох наших підприємствах дефіцит кваліфікованих кадрів стає дедалі все більшим. Непрестижність роботи, фінансова нестабільність підприємств і низька оплата праці – це три основні причини кадрового дефіциту.

Щоб хоч трохи підтягнути рівень оплати праці ЦК Профспілки у 2010 році при укладенні галузевої угоди зумів переконати керівництво колишнього Мінжитлокомунгоспу і об’єднання роботодавців зберегти підвищуючий коефіцієнт для усіх професій на рівні 1,2 до законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати.

Проте далеко не всюди власники підприємств, а це в основному органи місцевого самоврядування, з належною увагою ставляться до своїх, я б сказав рідних колективів, які своєю сумлінною працею не рідко прикривають їх серйозні управлінські прорахунки. Останніми роками окремі керівники місцевих органів влади єдиним шляхом реформування нашої галузі бачать лише в скороченні штатів, встановленні режиму неповної занятості та зменшення до мінімуму заробітної плати працівників. Замість пошуку додаткових інвестицій та наведення порядку в тарифній політиці вони вишукують прогалини в чинному законодавстві, в нашій галузевій угоді (поширення дії угоди), з єдиною метою урізати соціальні гарантії людей праці.

Ганебним явищем і суттєвим недоліком у роботі усіх сторін соціального діалогу є наявність заборгованості із заробітної плати. На початок цього року зарплатні борги по галузі склали 40,5 млн. грн. Проте навіть 1 грн. заборгованої платні за працю не робить честі ні стороні власників ні профспілковим органам.

Одним із важливих і водночас проблемним є питання охорони праці на виробництві. В процесі безкінечного реформування галузі і реорганізації підприємств центральні і місцеві виконавчі органи влади поступово відсторонилися і зняли з себе обов’язки щодо забезпечення безпечних умов праці та профілактики виробничого травматизму.

І хоча статистика показує нам певне зниження нещасних випадків в галузі, реальне життя свідчить, що травматизм та рівень захворюваності залишається високим. Навіть за неповними даними, бо ніхто їх сьогодні достовірно не обліковує, на підприємствах житлово-комунального господарства працюють в умовах, що не відповідають санітарним нормам, більше 25 відсотків робітників. Минулого року сталося майже 300 нещасних випадків, в т.ч. – 20 із смертельними наслідками.

Треба відверто сказати, що стан умов праці на багатьох наших підприємствах не відповідає вимогам нормативно-правових актів і він характеризується незадовільною організацією та координацією робіт підвищеної небезпеки, відсутністю системи контролю за дотриманням працівниками вимог безпеки, низьким рівнем знань з охорони праці як посадовими особами, так і працівниками, недостатньою їх професійною підготовкою.

А що особливо заважає у профспілковій роботі?

Романюк О.І.: Окремі закони, які прийняті останніми роками і все більше дозволяють державним органам втручатися у внутрішні справи профспілок.

Головною біллю для профспілок, і особливо для їх первинних організацій, є постійні нововведення різних державних установ щодо звітності та довідок. Наш профактив, який працює в основному на громадських засадах, вже не може справитися з могутньою державною бюрократичною машиною.

Майже звичною справою для багатьох роботодавців стала затримка перерахування профспілці внесків її членів та використання цих коштів на свій розсуд. Щорічно наша профспілка з цих причин недоотримує понад 3 млн. грн. Це та сума, яка б могла спрямовуватися на посилення соціального захисту членів Профспілки.

Варто зазначити, що окремі власники підприємств, роботодавці дозволяють собі грубо порушувати трудове законодавство та закон про профспілки. Не хоче, скажімо, керівник укладати колективний договір – управи на нього сьогодні не знайдеш. Не сподобався голова профкому – вижене його з підприємства усіма правдами і не правдами.

А про якісь позитиви все ж таки можна говорити?

Романюк О.І.: В ситуації, що склалася у галузі, більшість проблемних питань Центральний комітет та інші виборні органи Профспілки намагалися вирішувати шляхом узгодження позицій з своїми соціальними партнерами. І це певною мірою уберегло галузь від масштабних потрясінь.

Про це йшла мова на пленумі ЦК Профспілки, який відбувся 2 лютого цього року, основною темою якого був соціальний діалог, як основний інструмент у розв’язанні проблемних питань стабільної і безперебійної роботи підприємств галузі та забезпечення соціальних гарантій членів Профспілки.

Перш за все слід сказати про те, що наша Профспілка підтвердила свою репрезентативність всеукраїнської організації і це дає нам право в подальшому укладати галузеві угоди. На сьогодні практично відрегульовано більшість питань соціального діалогу на галузевому рівні.

За пропозицією Міністра Мінрегіону А.Близнюка до складу колегії Міністерства включено представника Профспілки. Разом з соціальними партнерами ми проводимо семінари з проблемних питань різних підгалузей та інші заходи. В Мінрегіоні підтримана пропозиція ЦК Профспілки щодо відновлення системи охорони праці в галузі. Новоутворене Міністерство визнало чинними положення галузевої угоди на 2010-2012 роки, як правонаступник Мінжитлокомунгоспу.

З минулого року ми почали контактувати з новим для нас соціальним партнером – Міністерством інфраструктури України. Це пов’язано з підпорядкуванням цьому Міністерству міського електричного транспорту.

Позитивні зрушення у становленні соціального діалогу відбуваються останнім часом і на рівні облдержадміністрацій та територіальних об’єднань профспілок і роботодавців.

Завдяки цілеспрямованій та наполегливій роботі профспілкових органів усіх рівнів минулого року колективними договорами було охоплено більше 90 відсотків підприємств житлово-комунального господарства та майже 100 відсотків працюючих системи УТОС та УТОГ.

На початку минулого року ЦК Профспілки вийшов з ініціативою до членських організацій Федерації профспілок України щодо підтримки та участі у кампанії за якісне та доступне громадське обслуговування, яка була започаткована Радою Глобальних профспілок у Женеві. Цю ініціативу було підтримано керівництвом Федерації профспілок України і на VI з’їзді ФПУ визначено пріоритетним напрямком роботи профспілок. У травні минулого року Рада ФПУ затвердила і відповідну Цільову програму.

Усвідомлюючи непосильність однієї організації розв’язати пласт існуючих галузевих проблем ми продовжуємо залучати до вищеозначеної кампанії й інші громадські організації, політиків, науковців тощо. ЦК Профспілки звернувся з пропозицією приєднатися до цієї кампанії Мінрегіну, об’єднанню роботодавців житлово-комунальної галузі, Асоціації міст та профільному комітету Верховної Ради України.

Звісно, що справа, за яку ми взялися, не проста, але як відомо - вода і камінь точить! Та й іншого шляху привернути увагу органів влади і громадських інституцій до сфери обслуговування, до жалюгідного стану підприємств у нас просто немає.

Чи можна сказати, що є найближча перспектива для сталого розвитку галузі?

Романюк О.І.: Ми реальні оптимісти, тому говорити про таку перспективу досить складно. Для нас немає нічого важливішого як зберегти галузь, забезпечити беззбитковість наших підприємств, якість послуг житлово-комунальної сфери і на цій основі домогтися гідних умов праці та соціальних гарантій нашим членам Профспілки.

Впевнений в тому, що й інші сторони соціального діалогу повністю солідарні з цим. І тому на пленумі Профспілка закликала об’єднати зусилля для подолання існуючих проблем. В єдності сил трьох сторін соціального діалогу бачимо не просту, а могутню силу.

 
Интервью председателя Центрального комитета профсоюза работников жилищно-коммунального хозяйства, местной промышленности, бытового обслуживания Украины Романюка Алексея Ивановича

− Алексей Иванович, жилищно-коммунальная отрасль – одна из наиболее важных социально-экономических сфер жизни каждого государства. Вопросы, касающиеся ее сегодняшнего положения и будущего, волнуют каждого гражданина нашей страны. Для читателей нашего журнала было бы очень интересно узнать ваше, как представителя профсоюзов, мнение о социально-экономическом развитии жилищно-коммунальной отрасли.

На протяжении всех лет независимости Украины, жилищно-коммунальная отрасль была заложником политической ситуации и площадкой для завоевания симпатий электората в избирательный период. Как следствие, имеем несовершенную тарифную политику, морально и физически изношенное теплогенерирующее оборудование, постоянное недофинансирование предприятий по разнице в тарифах, отсутствие инвестиционной составляющей при значительной энергоемкости отрасли, низкую заработную плату работников, снижение престижности важных для жизнеобеспечения общества профессий.

Так, при действующих тарифах на тепло, которые возмещают затраты лишь на 60%, государство обязывает теплоснабжающие предприятия платить 100% за газ и электроэнергию. В результате чего у предприятий не остается средств на выплату заработной платы и уплату налогов. Недостаток оборотных средств не позволяет предприятиям теплоэнергетики качественно готовиться к отопительному сезону. В результате этого возникают аварийные ситуации. Возмещение разницы в тарифах, которое проводится со значительным опозданием и не в полном объеме, направлено исключительно на оплату природного газа, а другие составляющие (электроэнергия, заработная плата и прочее) не возмещаются, что ведет к банкротству предприятий теплоэнергетики.

Ощутимым ударом по централизованным системам теплоснабжения является несовершенная ценовая политика на топливно-энергетические ресурсы. Показательно, что почти во всех странах мира (кроме Украины), оптовая цена на газ меньше, чем для розничных покупателей, что делает естественные монополии конкурентно способными. А в Украине ценовая политика является фактором хаотического процесса децентрализации, что уничтожает централизованное теплоснабжение. Во всех развитых странах интенсивно развивается централизованное теплоснабжение. Население этих стран понимает, что централизованное теплоснабжение это одна из составляющих безопасности их государств.

А у нас, почему-то, все наоборот.

Аналогическая ситуация с тарифообразованием и техническим состоянием предприятий сложилась во всей отрасли. И сказывается она как на простых рабочих, так и на потребителях жилищно-коммунальных услуг.

− Возможно ли решение этих проблем?  

Сегодня многие заявляют о необходимости экономии энергетических ресурсов в жилищно-коммунальной отрасли и в первую очередь природного газа, однако особых сдвигов в решении этого вопроса нет. Кроме красивых призывов и несбыточных лозунгов нет ничего. Ведь, прежде всего, необходимо заинтересовать как конечного потребителя – жильца, так и производителя/исполнителя жилищно-коммунальной услуги.

Все с пониманием и согласием относятся к вопросу термомодернизации домов. Но кто предусмотрел систему льготных кредитов для населения с целью выполнения работ по термоизоляции внешних стен домов? Ведь в Польше система сработала только тогда, когда жилец вложил собственные средства в энергосберегающие мероприятия: заменил окна, утеплил фасад своей квартиры и т. д. А после этого предъявил подтверждающие документы, и обслуживающая жилищная организация, разделив на равные части всю сумму, включила как часть оплаты за обслуживание жилого дома. Таким образом, полякам удалось за небольшой период времени (5−6 лет) провести во всем жилищном фонде колоссальные энергосберегающие мероприятия, сократив в разы потребление энергоресурсов для его обеспечения.

С другой стороны, сейчас нашему среднестатистическому предприятию теплоэнергетики, не интересно при полном отсутствии оборотных средств на предприятии изыскивать способы и механизмы для модернизации давно устаревшего и выработавшего свой ресурс оборудования. Ведь необходимо брать кредиты или искать дополнительные источники финансирования с помощью собственника предприятия (как правило, органа местного самоуправления).

В Украине не существует даже теоретической модели, которая бы предусматривала, что предприятие, которое после вложения средств и проведения модернизации оборудования, получило экономию в потреблении энергоресурсов и за счет экономии произвело возврат вложенных средств, направляя в дальнейшем средства на повышение заработной платы, создание действующего весомого социального пакета для работников предприятия. И самое главное − вложило деньги в последующую модернизацию предприятия. Лишь в этом случае, возможно, было бы получить экономический и социальный эффект.

Со стороны профильного профсоюза хотелось бы отметить, что и металлурги, и энергетики, и любые иные производственные субъекты имеют возможность в стоимость своей продукции закладывать определенный процент на социальное развитие. Имеется в виду: содержание детских оздоровительных учреждений, приобретение для своих работников санаторно-курортных путевок.

Но в жилищно-коммунальном тарифе наложено исключительное табу на любое социальное мероприятие для работников: столовая – нельзя, оздоровление – нельзя, ничего для работников жилищно-коммунального предприятия – нельзя. Сегодня в нашей отрасли существует проблема получения от предприятия профсоюзным комитетом средств на культурно-массовую и оздоровительную работу (предусмотренные законодательством 0,3% от фонда оплаты труда). И это при условии, когда мы имеем заработную плату работников – самую низкую по сравнению с любым другим сектором экономики страны. Вот, почему, престижность роботы в жилищно-коммунальной отрасли имеет отрицательное значение.

Какова ваша позиция по поводу самостоятельного управления ОСМД многоквартирным домом?    

– Как неоднократно подчеркивают, к созданию ОСМД в нашем государстве отношение аналогичное как к «священной корове в Индии». Это хорошо. Но на практике при таком отношении должна быть разработана целая система, стимулирующая создания обществ собственников многоквартирных домов. Дабы не допустить повторения ситуации создания колхозов, которые канули в лета безвозвратно. Ведь первые неуверенные шаги работы ОСМД дают определенные сигналы. И случаи возврата от ОСМД к управлению многоквартирным домом жилищной организацией уже не единичны.

Что необходимо предпринять? Прежде всего, отработать систему подготовки кадров для ОСМД. При этом нужно понимать, что в случае самостоятельного управления ОСМД многоквартирным домом и принятии работников, должны соблюдаться все правила безопасности и охраны труда. Но это понимает далеко не каждый глава правления ОСМД.

Далее нужно найти финансы для первого послеприватизационного ремонта жилищного фонда, или же заинтересовать жильца дома принять финансовое участие в его ремонте, переняв опыт поляков или других стран, которые уже прошли этот путь.

Наш Профсоюз понимает, что самостоятельно, без активного участия общественных организаций и стороны работодателей, таких как ассоциация мэров городов Украины и Федерация работодателей ЖКХ Украины, изменение ситуации в жилищно-коммунальном хозяйстве невозможно, как и изменение мнения самих потребителей о ЖКХ.

Несправедливым, на мой взгляд, есть целенаправленное и спланированное уничтожение ЖЭКов. Сегодня это возведено в ранг государственной политики. Однако, в таких городах как Ильичевск, Винница и других ЖЭКи полностью решают возложенные на них задачи. Дело не в названии или форме собственности, а в том, что как местные власти относятся к этим предприятиям, как организуют их работу.

− Какие еще вопросы в ЖКХ, на ваш взгляд, требуют отдельного внимания?

− Хотелось бы обратить внимание на новую проблему для жилищно-коммунального хозяйства. А это переподчинение отдельных его подотраслей. В этом году принято решение о передаче полномочий по обеспечению реализации государственной политики в сфере городского электротранспорта (трамвай, троллейбус) Министерству инфраструктуры.

На территории Украины работает 50 предприятий горэлектротраспорта коммунальной формы собственности. Практически во всех областных центрах кроме г. Ужгорода осуществляются перевозки пассажиров обозначенным видом транспорта. Трамваями и троллейбусами ежегодно перевозится около двух миллиардов пассажиров, 65 процентов пассажиров относятся к социально незащищенным слоям населения.

Из-за неравных условий конкуренции на рынке городских пассажироперевозок, недостаточной компенсации из государственного и местных бюджетов расходов на предоставление льготных пассажироперевозок, неготовности большинства органов местного самоуправления развивать наиболее экологически чистый вид транспорта, финансово-экономическое состояние предприятий остается очень сложным, ухудшаются их эксплуатационные показатели работы и безопасность движения. Все это объясняет социальное напряжение среди коллективов предприятий горэлектротранспорта, недовольство со стороны потребителей услуг трамваев и троллейбусов.

На сегодняшний день в Министерстве инфраструктуры не создан полноценный департамент, который должен отвечать за развитие этой подотрасли. И, соответственно, не укомплектован специалистами. Поэтому, руководителям предприятий приходится решать практически в одиночку огромное количество проблем. ЦК Профсоюза и корпорация «Укрэлектротранс» неоднократно обращались во все высшие исполнительные органы страны о недопустимости отсутствия отдельной строки в бюджете на компенсацию расходов, связанных с предоставлением льготных пассажироперевозок. Ведь заложниками ситуации остаются не только руководители предприятий, но и их коллективы.

Поделитесь мнением о развитии отраслевого социального диалога в ЖКХ.

− Полноценный трехсторонний диалог стал возможным не так давно: 15 сентября 2010 года было подписано Отраслевое соглашение на 2010−2012 гг. между профильной профсоюзной организацией − Центральным комитетом профсоюза работников жилищно-коммунального хозяйства, местной промышленности, бытового обслуживания Украины и со стороны государства – Министерством по вопросам жилищно-коммунального хозяйства Украины, а также Федерацией работодателей ЖКХ Украины − самой молодой из сторон социального диалога в жилищно-коммунальной отрасли на всеукраинском уровне. Следует отметить, что движение работодателей набирает обороты не только в нашей отрасли, но и по всей стране. Сторону профсоюзов не может не радовать то, что таким образом в отрасли работают три стороны социального партнерства, как и предусмотрено законодательством. Это показатель эффективности социального партнерства, а также залог социально-экономического развития государства в целом.  

Следует отметить, что новый Министр регионального развития, строительства и жилищно-коммунального хозяйства Украины А. М. Близнюк, заняв сложную руководящую должность, поддерживает развитие социального диалога в отрасли. Он пригласил начать работу в обновленном составе коллегии Министерства руководителю Федерации работодателей ЖКХ Украины О. И. Адамову и мне, как руководителю ЦК профсоюзов отрасли.

 

− Как состоят дела по поводу развития отраслевого социального диалога на местном уровне?

− В отношении развития социального диалога на региональном уровне существуют определенные нюансы. Так, не везде на местах председателям обкомов профсоюзов удается заключить на областном уровне подобные соглашения. Не все органы самоуправления признают положения отраслевого соглашения, что есть грубым нарушением законодательства   На уровне предприятий несколько проще, практически на всех предприятиях жилищно-коммунального хозяйства заключены коллективные договора.

Другой вопрос в том, что профсоюзы имеют намерения усилить роль коллективного договора на предприятии. Однако тарифообразование услуг любого жилищно-коммунального предприятия не позволяет уделить должное внимание в коллективном договоре вопросам повышения заработной платы, медицинского обеспечения, питания, санаторно-курортного оздоровления работников. Ведь есть отрасли (например, банковская или металлургическая), на предприятиях которых в коллективных договорах и, соответственно, на практике, уделяется должное внимание социальному пакету для каждого работника или служащего.

− Расскажите об основных направлениях профсоюзного движения.

− Сейчас мировое профсоюзное движение помимо решения вопросов заработной платы, все активнее развивают бытовое и социальное направление, т. е. уделяет внимание, чем работник живет вне производства: каковы условия его проживания; как решены вопросы медицинского обслуживания. Ведь комфортная жизнь работника вне производства напрямую связана с его эффективной работой на производстве.

− Что уже удалось достичь в 2011 году в этом направлении?

− ЦК профсоюза работников жилищно-коммунального хозяйства, местной промышленности, бытового обслуживания Украины активно подключилось к данному направлению работы низового профсоюзного движения. Мы сумели отстоять на VI съезде Федерации профсоюзов Украины отдельную резолюцию, которая касается сферы услуг «За качественное и доступное коммунальное обслуживание».

Под данную резолюцию принята целевая программа, определен перечень мероприятий и ответственных лиц, которая предусматривает, прежде всего, разъяснительную работу среди населения о проблемах жилищно-коммунального хозяйства и их причинах. Ведь при отказе потребителей оплачивать жилищно-коммунальные услуги напрашивается только один вывод – жить в землянке... И без объективной работы средств массовой информации здесь не обойтись.

Редакция журнала «Управление многоквартирным домом» благодарит Алексея Ивановича за содержательную беседу.

Интервью записал главный редактор журнала «Управление многоквартирным домом» А. А. Овсянкин.

Сентябрь 2011 года